Анатолій Лупиніс - 5 лютого День пам'яті

Анатолій Лупиніс - 5 лютого День пам'яті

Saturday, 5 February 2022, 07:00
..У 1956 р. 19-річний студент Анатолій #Лупиніс вийшов на демонстрацію проти введення радянських військ у Будапешт. В руках тримав плакат:"«Руки геть від вільної Угорщини!»..
У жовтні 1956 р. був заарештований за участь у студентських виступах й засуджений Київським судом до шести років ув'язнення у таборах..
У 1957 р., як член страйкового комітету, за участь у страйку в 7 Мордовському таборі, засуджений до 10 років в'язниці за "антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу". Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10. У Володимирській в'язниці захворів на поліневрит, що привело до парапарезу ніг. З тюрми був переведений у 10-й Мордовський табір (особливий режим), але більшість часу знаходився у лікарні 3-го Мордовського табору. Пізніше були діагностовані виразкова хвороба шлунка, дистрофія міокарда, нирково-кам'яна хвороба, хвороба печінки.
У 1967 р. Анатолій Лупиніс вийшов з тюрми. ВТЕК призначив йому пожиттєво першу групу інвалідності. Через два роки лікування зміг рухатися за допомогою милиць. Подав документи на філософський факультет Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Декан факультету перенаправив документи абітурієнта на перевірку до заступника голови партійного контроля при ЦК КПУ, який відмовив у вступі і порадив підти на роботу на завод, а потім вступати до вузу.
У грудні 1969 р. А. Лупиніс вступив на заочне відділення економічного факультету Українська сільськогосподарська академія.
У 1970 р. після лікування став ходити без милиць і почав працювати на посаді адміністратора Київське концертно-хорове товариство.
22 травня 1971 р. за виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві, в день вшанування пам'яті Кобзаря, його було заарештовано за те, що прочитав свого вірша про долю України "Причинна" (Я бачив, як безчестили матір..)[2].
Експертна комісія Київська психіатрична лікарня ім. Павлова визнала його нормальним, а в інституті ім. Сербського група лікарів під керівництвом Лунца Л. Р. визнала божевільним. У грудні відбувся суд, але після появи А. Д. Сахаров, І. О. Світличний та Л. І. Плющ засідання відмінили, а через три дні А. Лупиноса відправили на примусове лікування до Дніпропетровська спеціалізована психіатрична лікарня. З 1976 р. - напроавлений на лікування у Алма-Атинській психіатричній лікарні, З травня 1979 р .перебував у Черкаська обласна психіатрична лікарня у м. Сміла Черкаська область. У 1978 р. переведений у Київську психіатричну лікарню ім. Павлова загального типу У червні 1980 р. направлений у Дніпропетровська спеціалізована психіатрична лікарня, але через неправильне оформлення документів був повернений у м. Сміла.
У 1983 р. вийшов на волю з абсолютно підірваним здоров'ям (був ув'язнений 12 років). Реабілітований 12 серпня 1992 р[3].
Після звільнення знов почав підпільну антирадянську діяльність.
Незалежність України зустрів у в’язниці, куди його кинули влітку 1991-го за організацію – мітингів протесту проти підписання нового союзного договору.
Був у всіх гарячих точках: Чечня, Грузія, Абхазія, Придністров'я.
Помер на 63 році життя 5 лютого 2000 р.
Похований на Байкове кладовище у Київ, поряд з побратимами з УНА-УНСО.
Дружина - Ольга Лупиніс. сини - Іван і Микола.Обоє синів зараз воюють на Донбасі..
(..з Вікіпедії..)
 
Дядя Толя - ми пам'ятаємо Вас!