Сьогодні виповнюється п'ять років, як з нами немає Руслана Зайченка

Сьогодні виповнюється п'ять років, як з нами немає Руслана Зайченка

Monday, 11 July 2016, 16:00

Фото з сайту "Дзвін"

Вже п'ять років на початку другої декади липня українські націоналісти вшановують пам'ять одного із найвидатніших лідерів організації УНА-УНСО, учасника війни у Придністров'ї, одного із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині та політв'язня у справі 9 березня 2001 року ЗАЙЧЕНКА РУСЛАНА ПЕТРОВИЧА, який помер 11 липня 2011 року.

В ці дні ми знову і знову згадуємо, якою Людиною був Руслан Зайченко, знову гортаємо сторінки його біографії та ділимось спогадами про дні та події, що були пережиті разом...

Руслан Петрович у червні 1990 року був обраний головою Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991-го року - Українська Національна Асамблея - УНА).
1990 року - брав участь в акції по реєстрації громадян України, відродженні козацтва на Черкащині, "ланцюгу злуки", студентському голодуванні.
1992 року - брав участь у "Поїзді дружби" до Криму.
1992 року - брав участь у молдавсько-придністровському конфлікті на боці Придністров'ї, стрілець УНСО ПМР.

18 липня 1995 р. - Руслан учасник сумнозвісного поховання Патріарха УАПЦ Володимира (Романюка) біля брами Софійського Собору та протестного голодування проти незаконної заборони УНА-УНСО, у тому ж році. Зайченко був одним з керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, координатором охорони наметового містечка в Києві. Пізніше відбував покарання за сфабрикованою справою "9 березня" 2001 року. Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 року Руслана Петровича визнали політв'язнем.

Указом Президента України Руслан Петрович був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю "Захисник Придністров'я". 

Руслан Петрович виховував трьох дітей та, насправді, він був другом та батьком для багатьох молодих запальних хлопців-УНСОвців. Його розважливі та мудрі поради, виважена позиція та, в той же час, невичерпна енергія та палкий щирий патріотизм завжди були і залишаються прикладом для активістів організації. 

Українські патріотичні сили понесли важку втрату. Пам'ять про Руслана Петровича завжди залишиться в серцях УНСОвців, на яких лежить обов'язок бути гідними його пам'яті.      

Вічна тобі пам'ять, друже Руслане...

Інформаційний центр УНСО