Військова колона куреня УНСО висувається на нові позиції.

Тихий ранок в степу. З-за горизонту з’явилось і стрімко піднімається вгору сонце. Дорога порожня: о такій ранній годині тут мало хто їздить, крім військових. Зрідка зустрічається цивільне авто – старенький легковик або фура; вони звично притискаються до узбіччя і чекають, поки колона військових машин із подвійними білими смугами пройде далі. Люди звикли жити в стані війни. Навіть діти в селах на нашому шляху роздивляються техніку без особливої цікавості – це стало буденною картиною.

Періодично доводиться зупинятись – декілька вантажівок, що були надані куреню в останній перед виїздом день, знаходяться в жахливому технічному стані. Наші механіки фізично не встигли їх оглянути й полагодити несправності, тож доводиться латати їх нашвидкоруч, а пару просто брати на буксир тими машинами, що їм вже замінили майже всі нутрощі майстри – ремонтники куреня. Під час таких вимушених недовгих зупинок частина стрільців одразу ж займає свої позиції в круговій обороні. Нам сюрпризи не потрібні, нам треба доїхати і довезти боєкомплект до визначеного місця.

Інколи назустріч їде така сама машина із білими позначками українських сил зони АТО. Військові водії, рівняючись з нами, традиційно піднімають з керма долоню в знак вітання. На дверцятах їхніх машин теж, як і в нас, висять бронежилети – хоч до передової зараз далеко, але береженого Бог береже.

Ми намагаємось об’їжджати села кругом – популярність нам зараз ні до чого. Чим менше народу нас побачить, тим довше наші нові позиції будуть секретом для ворога. В бінокль з кабіни можна роздивитись навколишні села і містечка, вони майже порожні. Лише на двох-трьох подвір’ях хтось порається у своїх вранішніх справах. Пейзаж трохи нагадує Чорнобильську зону своєю безлюдністю.

Це тил, і на блокпостах тут стоять звичайні ДАЇшники в жовто-зелених жилетках, пузаті, й смішні в своїх бронежилетах, що не  застібаються. Скупчуються на узбіччі по 5-6 чоловік і мовчки дивляться, як колона озброєних до зубів унсовців проїжджає КП.

Ми знов їдемо туди, на передову, виконувати чергову поставлену керівництвом задачу. Знов попереду риття шанців, будівництво укриттів, бліндажів, позицій для техніки. Все повторюється знову і знову.

“Я знову з тобою, моє кохане УНСО.”