Вшанування пам'яті командира УПА-Захід Василя Сидора «Шелеста»

Вшанування пам'яті командира УПА-Захід Василя Сидора «Шелеста»

14 квітня - 10:00
с.м.т. Перегінськ Рожнятівського р-ну Ів-Франківської обл., ЗОШ № 2

З нагоди вшанування пам'яті славетного командира Василя Сидора на псевдо «Шелест» Івано-Франківська обласна організація "УНА-УНСО" проводить низку заходів:

14 квітня - с.м.т. Перегінськ Рожнятівського району Івано-Франківської області о 10:00 годині в ЗОШ №2, науково – практична конференція «Діяльність відділів УПА на території Калуської округи ОУН. Курінь «Промінь» (Журавлі)».

17 квітня - урочище Яла, с. Осмолода, Рожнятівський р-н, урочистий захід з місця останнього бою командира УПА-Захід «Шелеста».

Координатор: Мар’ян (097) 237 12 18
 
Довідка
   Українська земля багата на видатних людей-патріотів, котрі через ярмо, яке накидали на їхню землю чужинці змушені були боротись за її волю та незалежність. Серед цих славетних синів і дочок, які боронили честь та гідність нашої нації під час визвольної боротьби минулого сторіччя одне з визначних місць посідає постать головного командира відділу УПА-Захід Василя Сидора (псевдо: «Шелест», «Кондрат» «Кравс», «Зов», «Лісовик») 

24 лютого 1911 року  між Львівською та Волинською областями, а саме у селі Спасів на Сокальщині, у сім’ї селянина народився Василь Сидор. З молодих років хлопець виховувався на самостійницьких ідеях. Ставши підлітком патріотичний поклик привів юного Василь до молодіжної організації ПЛАСТ та Організації Українських Націоналістів. Навчаючись у  старших класах Сокальської гімназії здібний хлопець був покликаний до Обласного Проводу ОУН.  Будучи ідейною людиною та активно займаючись революційною діяльністю йому вдається поширити ідеї ОУН на Волинь та Холмщину.

Така активна проукраїнська діяльність Василя не залишилась незамінною для польської влади, тому молодому Сидору не вдається продовжити навчання у своєму рідному Соколі, але це його не зупиняє тому він переїздить до Перемишля де закінчує навчання у гімназії. Згодом Василя призивають до польського війська, але через те, що у нього була закінчена гімназія йому випала нагода  навчатись військовому ремеслу в старшинській школі. У цій школі він закінчує навчання  з відзнакою, та як було сказано у документах, які нині зберігаються у Варшаві: «кінчив підхорунжівку, як один з перших, і був поручником резерви польської армії».

Через не аби які здібності до наук Василь вирішив продовжити навчання та поступив до Університету у Львові, але уже на першому році навчання його арештовують.  Тодішня влада старалась довести його приналежність до ОУН, але за браком доказів Сидора відпускають. Він повертається до Університету та вже через три роки історія повторюється. Його знову кидають за грати за тими ж звинуваченнями, але знову відпускають на волю через неможливість довести його антипольську діяльність.

Через хороші організаторські здібності у 25 років Василя Сидора покликали очолити Провід ОУН на північно-західних українських  землях. На цьому пості разом зі своїми побратимами Климівим, Жарською, Вавруком та іншими вони розбудовують міцну сітку ОУН на Волині, Поліссі та Холмщині.

У 1936 році поляки провели масові арешти української інтелігенції.  Тому Василем, як військовим рефрентом ОУН, та його соратниками була висунута пропозиція що до створення спеціальних військових частин які б рейдували Полісся, Волинь та Холмщину та були б гідним опором польській армії.

Нажаль ці плани були зруйновані через арешт найближчих співпрацівників:  Галини Жарської, Василя Ваврука, Ґальошко, Бойка, Грозу, Моргало, Івана Кравчука та декілька інших. Але в липні 1937 року таки вдалось створити групу «Вовки». Група складалася з 32 добре вишколених військових, деякі з них раніше брали участь у різних операціях ОУН. 

Довідка: після створення цього підрозділу набула популярності пісня «гей гу, гей га, нас було 32…»

Уже восени 1937 року не забарилось створення другої групи «Вовків» на Гороховщині, але масові арешти 1938 року, які цього разу не оминули й самого Василя Сидора – перервали на деякий час діло «Вовків», як і всіх бойових кадрів ОУН.

1939 року у польській тюрмі  Бригідка за дорученням Сидора, який на той час був провідником в’язнів-членів ОУН, організували втечу двох членів організації Грози й Вовківчака для продовження діяльності «Вовків». Так славетна група знову організувалася на Поліссі, цього разу з ще більшими силами створивши «Поліську Січ» 

З розвалом польської влади на волю вийшов і Василь Сидор. Василь залишився на окупованих радянською владою землях щоб разом зі своїм народом продовжувати визвольну боротьбу.

У 1942 році, як найкращий організатор УПА, Василь Сидір продовжує удосконалювати та розширювати групу «Вовків».

Весною 1942 року революційний провід ОУН висилає Василя на Волинь, де вже діяли повстанські групи які ніхто не контролював та які нікому не підкорялися. Провід покладав на нього створення з  анархічних груп боєздатну Українську армію. Оскільки Сидор мав неабиякі організаторські здібності, тому йому вдається добитись організації повстанських груп УПА, де старшинами він назначає уже провірених людей Остапа (Сергія Корчинського) та Довбенка. Згодом він організовує все більше нових відділів: «Дорош», «Крук» «Гонта».

Під кінець 1942 року УПА-Волинь уже нараховувала близько 2 000 повстанців. Усіма військовими на Волині командував Сидір, який через це одержує нове псевдо «Зов». Василь був першим шефом штабу УПА, а завдяки його блискучому розуму уже під кінець 1943 року армія Волині нараховувала більше 8 000 вояків. У цей же період «Зов» приймає рішення передати шевство штабу УПА одному з своїх соратників Ступніцькому, а сам повертається в провід ОУН. Восени 1943 року за наказом Романа Шухевича, Василь стає головним командиром УПА-Захід та приступає до реорганізації відділів УПА-Захід. У цей період він одержує нове псевдо – «Шелест».

Сидор добре знав,  що армія мало чого варта без старшин, тому починає створювати такі старшинські школи: Школу Дружинників літом 1942 року (ця школа дала для УПА 120 старшин з початком 1943 року), другу школу на Волині, що випустила 180 старшин, третю старшинську школу в Карпатах „Школу Хмеля” – її провадив Олекса Гасин-Лицар. Пізніше була ще школа „Олені” в Карпатах.   Через перекази людей які пройшли ці школи, вони давали не тільки потрібні знання, а й виховували дійсно героїчних старшин, які помирали на полі бою зі словами «Здобуду Українську державу, або загину в боротьбі за неї!»

У 1944 році в лавах УПА-Захід нараховувалось близько 40 000, але через тодішню незрозумілу ситуацію (Часи поворотів з Німеччиною, переселення із Закерозння), «Шелест» приймає рішення про розпуск великої частини цих військ залишивши всього 12 000 повстанців.

Від 1944 по 1947 рік УПА-Захід веде важку та кровопролитну війну з військами НКВС та польською Армією Крайовою. Тодішню ситуацію користались багато перевертнів, які під прикриттям проникали в ряди УПА, а згодом видавали їх НКВСівцям, через що армія УПА несла важкі втрати.

Через численні бої воїнів Української Повстанської Армії ставало щораз менше. З 1945 по 1947 рік було здійснено ще багато походів та вилазок до Івано-Франківська, Львова та в інші міста де була потрібна допомога. У 1947 році група УПА побувала у Київськму НКВС, де за наказом «Шелест» виконала спецоперацію. Такі поїзди часто зплановувались та опрацьовувались Василем Сидором.

Василь «Шелест» героїчно загинув 14 квітня (у інших джерелах вказана дата 17 квітня) 1949 року разом з дружиною Надією Романів та сином в бою з військами НКВС у Рожнятівському районі на Івано-Франківщині понад річкою Лімниця.

Своїми спогадами про цю сумну подію поділився учасник національно визвольних змагань Богдан МАК:

«1958 року я одержав листа від Зірки – зв’язкової Шелеста. Читаю: „...17 квітня 1949 року, раннім ранком, над рікою Лімницею біля села Осмолода НКВД оточило приміщення Шелеста. При Сидорові був тільки його син Зенко. Якщо б Зірка не запізнилась на кілька хвилин, то вона попала б у оточення. Оба кинулись в сторону ріки – в кущі. Зенкові йшов чотирнадцятий рік життя. Хоч Зенко пройшов багато вишколу, то все таки він був ще дитина. Обидва прочищають собі дорогу автоматами. За хвилину Зенка прошила куля. Щоб не попасти живим у руки більшовиків-енкаведистів, Зенко кидає гранату в рубашників, а другою себе розриває. Посіпаки з НКВД біжать до Шелеста, щоб схопити його живим (мабуть такий наказ), та він їх косить з автомата. В ту хвилину кулі з ворожого автомата прошили Шелеста...”

Сидор-Шелест загинув так, як нас вчив вмирати – на першій лінії в бою біля с. Осмолода в урочищі Яла.  Про його загибель Зірка повідомила телефонним дзвінком у Львів, що в неї перестала працювати електрика – так було конспіративно домовлено. 17 квітня сповнилося 67 років від дня, коли наша Україна втратила одного з найвідданіших своїх синів. Небагато зробили ми для того, щоб сказати народові, хто був Василь Сидор-Шелест. Досі небагато було сказано про цього Героя. Хочу вірити, що знайдуться люди, що гідно вшанують його пам’ять в Україні. Ті, котрі віддали своє життя за нашу волю, не сміють бути забутими. Без їх посвяти не було б сьогодні Вільної України. Воля не прийшла даром».