В ніч з 23-го на 24-те січня, відійшла до вічності душа Володимира Алмашина. Стільки справ запланованих не встиг здійснити. Осиротіла донька, а патріотичне середовище позбулось принципового і небайдужого. Прикро і боляче. Не скоро той біль втрати і минеться. 

Ще у 1990-х роках Володимир був помітним і активним в молодечому патріотичному русі.  Після розколу в лавах СНУМу (1990-ий), залишився вірним ідеям націоналізму, й разом з кількома побратимами заснував Українську Націоналістичну Спілку. Згодом, впродовж кількох років очолював Хмельницьку організацію УНА-УНСО. 

 Володимир належав до середовища фанатів київського “Динамо”. “Борода” (псевдо Володимира в фанатських колах) був одним з тих, хто підіймав ще заборонений і сатанізований окупаційною комуністичною владою синьо-жовтий прапор на фанатському секторі стадіону. І не лише в Києві. На виїзді київських динамівців в Москві, кияни підняли національний стяг і на московському стадіоні. Власні, збиті в бійці з московськими спецприначенцями кулаки він не виставляв на показ. Але як дитина радів, що український прапор в них песиголовці так і не відібрали. 

Не кожному творінню Творець дарує талант спроможності логічно пояснити оточуючим власні погляди і переконання. Володимир не зарив дарований талант. Книжка “Don`t stop” яку він написав, донині є настільним підручником в середовищі динамівських фанатів. 

Боротьба на національній ниві не була для Володимира Алмашина пустопорожнім дзвоном. Впродовж кількох років, Володимир модерував сайт “Народний Оглядач”, згодом “Княже Місто”. За кілька місяців до переходу в потойбіччя, погодився модерувати сайт “Комітету Визволення Політв`язнів”, макетував газету радикальної Партії “Прямий Текст”.

26.01.16, о 14.00., у Великій Залі крематорію Байкового цвинтаря відбудеться прощання з його тілом. Віримо, що душа вже з Господом. 

Спочивай з миром! 

Вічна пам`ять!