У 2001 році в мережі Інтернет було опубліковано інтерв'ю з Георгієм Гонгадзе. На жаль, ми не знаємо ім'я того, хто брав інтерв'ю, проте його зміст не втратив своєї актуальності для нас й досі, тому наводимо його текст у ці дні пам'яті нашого друга Гії.  

"- Георгію! Ти був очевидцем та учасником грузинсько-російського військового конфлікту в 1993 році. Тому таке питання: як ти сьогодні оцінюєш сьогоднішню російську агресію у Чечні?

- Чеченська війна – це логічне продовження всіх подій, які відбувалися на Кавказі упродовж останніх двохсот років. Це продовження великої битви за володіння цим регіоном. Ще у 1986-87 рр. в середовищі опозиційних рухів Грузії, Азербайджану, Вірменії йшли розмови про об’єднання всіх народів Кавказу, сформувати певне юридичне державне утворення. Проте, як тільки розпочалися переговори на високому рівні, одразу була закинута проблема в Карабасі. Всі пам’ятають Степанакерт, введення російських танків, проголошення надзвичайного стану. Відповідно, це був перший крок до роз’єднання кавказьких народів. Для зручного управління Кавказом Радянська Росія створила тут певні штучні адміністративні утворення, такі як Абхазія, Карабах, Південна Осетія. Все це робилося цілеспрямовано й на майбутнє. Тому й не дивно, що ці бомби сповільненої дії врешті-решт повинні були спрацювати. А військовий контроль міг бути здійснений тільки шляхом інспірації тих чи інших конфліктів. Ми знаємо осетино-інгушський конфлікт, який був спровокований лише для того, щоб ввести Росії туди свої війська і поставити цей регіон під свій контроль. Те саме відбулося і в Південній Осетії, коли Грузія почала здійснювати кроки до незалежності. Як наслідок, російські війська знаходяться на цій грузинській території до цього часу. Абхазький конфлікт був спровокований д ля того, щоб змусити Грузію вступити в СНД. Але багато зброї, яку постачала Росія тоді проти Грузії , сьогодні повернуто у Чечні проти Росії. Окрім того, ”невелика переможна війна” була організована для відвернення уваги російського народу від кризи, в якій опинився режим Єльцина. Але такого розвитку подій вони, звичайно, не очікували. Як громадянин Грузинської держави хочу сказати, що чеченці сьогодні розплачуються тому, що в Абхазії ми стояли на різних позиціях. Йшли російські танки, російські літаки бомбили наші міста. З росіянами йшли і чеченці. Сьогодні Грузія могла б відігравати велику роль у підтримці чеченців, якби вона стояла на інших позиціях. Але грузини не можуть пробачити їм Абхазії. Звичайно, це моя суб’єктивна точка зору.

Чечня – це перша ознака розвалу Російської Федерації. РФ ще тримається на силі, на багнетах. Проте, вже триває агонія. Якщо Росія відчула безкарність, проводячи винищення цілого народу, адже правлячі кола Заходу закривають очі на злочини росіян, то чому б Росії не подумати, що завтра теж саме можна зробити з Україною. Всі здобутки Росії упродовж віків взяті зброєю, і нічого раціонального з Сибіру до країн Західної Європи там збудовано не було.

- Георгію! Ти відомий в Україна, як автор фільму “Тіні війни” про участь хлопців з УНА-УНСО в грузинсько-російській війні на боці Грузії. Які в тебе зараз з ними стосунки?

- Ми просто друзі. Я поважаю цих хлопців. Я ціную їх мужність. Я, кавказький гість, більше за все поважаю такі поняття, як мужність, честь, які власне і притаманні хлопцям з УНА-УНСО. Це люди, які у складний момент першими ляжуть під танк. І це треба усвідомлювати. Тобто, як тільки буде складно УНА-УНСО першою буде на передовій. Людина повинна мати ідеал, за який вона готова віддати своє життя..."

Інформаційний центр УНСО