Познайомтесь: так виглядають воронки від "градів", що ними періодично позначають "перемир'я" найманці та регулярні війська РФ з того берега Кальміуса. Насправді копрус снаряду від "граду" зазвичай повністю занурений в ґрунт, але для ми трохи розкопали землю, аби зробити це фото. 
 

Обстріли наших позицій проходять мало не щодня, із завидною регулярністю. Бійці вже звикли прокидатись під розриви мінометних снарядів. "Град" сиплеться рідше, адже це - досить дорога розвага як для країни, економіка якої обвалюється з кожним подешевшанням нафти. До того ж противник має бути вкрай обережним, адже відповідь українські артилеристи дають протягом 20-30 секунд, швидко визначивши місце залпу.

На жаль, ми не завжди встигаємо відпрацювати по ворожій артилерії, коли бойовики відкривають вогонь по мирних українських селах, де на п'ять-сім кілометрів немає ані наших блокпостів, ані бійців, ані техніки. Для чого ворог так чинить - лишається загадкою, адже для місцевого населення казки про "Нацгвардію", що стріляє по їхніх хатах та фермах, давно перестали бути реальністю. Селяни чудово знають, де хто розташований і звідки летять смертоносні снаряди, вони вже відкрито звертаються до керівників підрозділів, що базують поряд, по допомогу й захист.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За минулий місяць завдяки злагодженим діям різних видів військ в секторі діяльності батальйону УНСО, було знищено чимало ворожої техніки та живої сили. Останні два тижні пройшли порівняно спокійно в районі розміщення наших позицій. Що, панове москволюби, нема з чого стріляти? Чи то просто скінчився боєкомплект і "мирні повстанці" з нашивками РФ просто чекають на черговий "гумконвой" від свого шефа-недоростка?

Що бентежить - це нерішучість нашого армійського командування. Хлопці рвуться в бій. Вони готові до наступу, готові очистити нашу землю село за селом, балку за балкою. Але поки немає наказу, доводиться сидіти й спостерігати, як ворог будує нові шанці й підтягує свіжу техніку. Готуємось до чергового "дня тиші"...