"В ніч на 19 лютого, я повернувся з Києва, де на Майдані вже лилися ріки крові патріотів, отримавши чітке завдання створити прециндент революційної ситуації в регіоні, щоб за рахунок цього відтягди із столиці принаймні частину сумських силовиків.

Ночував інкогніто на площі в наметовому містечку, бо з'явитися вдома загрожувало арештом. Мені здавалося, що саме там було найнебезпечніше місце. Зранку, коли почали збиратися люди, хтось на честь Мішки Локі Жизнєвського поставив марш УНСО, сльози ринули градом з очей, видимо по причині страшенного нервового напруження і втоми. Дівчата з організації, помітивши це, закрили мене від сторонніх очей. Саме тоді було оголошено план подальших наших дій.

З імпровізованої трибуни, хтось знову закликав сумчан до мирного (ми тоді вже вкрай ненавиділи це цинічне слово) походу містом. В ході формування колони, ми розставили своїх людей таким чином, що кожен унсовець (на той час "правосєки"), контролював і в разі чого міг підкорегувати рух певної кількості учасників маршу навколо себе.

Коли ми рухалися по Петро-Павлівській, була віддана команда на штурм офісу регіоналів. Коли ж люди нас підтримали, стало зрозуміло, що так звані лідери сумського Майдану ситуацію вже не контролюють. Тут настав вже вирішальний момент. Найважче було втримати ситуацію під контролем, щоб та не перетворилася на безглуздий всеохоплюючий бунт.

У нас був чіткий план з урахуванням можливих форс-мажорів. І, на щастя, вдалося його виконати.Протягом подальшого маршруту ми все більше розуміли, що крім нас ситуацією вже ніхто з опозиціонерів не володів і це вимагало неабиякої відповідальності. Навпаки контакт з рештою мітингарів наростав. Переважна більшість протестуючих сумчан довірилася нашим діям.

Кульмінація акції відбулася біля стін міськвідділку сумської міліції. Йшли важкі перемовини з її керівництвом. Ми вчиняли психологічний тиск з одною лише метою - почути від првоохоронців: "Хлопці все гаразд. Міліція з народом.".

Зі сторони все це нагадувало скоріш сумбурну неорганізовану толпу, але все йшло по плану. Час затягувався. Раз по раз з протестної маси з"являлися провокатори, які закликали сумчан до "активних дій" - мєнтовські "тіхарі". Наші намагалися їх нейтралізовувати, витискаючи за межі території, де знаходилися мітингувальники. 

До нас мав би вийти начальник міської міліції, але натомість силовики вчинили спробу розгону активістів. Це була їх фатальна помилка. Коли почався силовий варіант присутні поділилися на тих, хто готовий до конкретних дій, і тих, для кого продовжувалась "мирна акція" не зважаючи на всю трагічність подій у столиці. До наших бійців приєдналися з десяток молодих радикалів і трохи більше футбольних фанатів, бачив також друга Фєльдшера з МНК, можливо ще когось з правих активістів. Сили наших бійців і міліціянтів у ході протистояння були приблизно рівними, якщо не брати до уваги екіпіровку та вогнепальну зброю у останніх, яку ті не гребували використовувати проти нас. На штурм з боку міліціянтів ми відповіли двома вдалими контратаками, загнавши псів режиму в глиб міліцейського дворика. Тему сумських подій швидко підхопили не тільки місцева, але й республіканська преса. Ми довели всій Україні, що Сумщина, яка на сході межує з Московією, не є тєрпілою регіоналів і здатна дати відсіч режиму Януковича. 

Моральний стан мєнтів і інших представників злочинної влади було підірвано. У цьому я пересвідчився на так званих перемовинах між владою і опозцією увечері. Це читалося в очах кожного з них, хоча мушу віддати належне тодішньому голові ОДА Яговдику, який відповів відмовою на мій ультиматум скласти повноваження. Але то вже нічого не значило - хід подій було зломлено і Сумщина, хоча і з запізненням, приєдналася до авангарду революційних подій.

Чи думали ми тоді про можливі наслідки для себе? Очевидно, що так, але то було не так важливо... Ми мали ціль, до якої йшли."

Інформаційний центр УНСО