У цьому просторі реально існують дві сили: Москва і Україна! І їх співіснування є неможливим. Москва стоїть на кабалі України. Становлення України однозначно веде до розпаду Московії як держави.
 Сьогодні, як і завжди, у всій своїй жорстокості стоїть питання: хто кого! Ординський період в історії закінчився. Москва втратила власний потенціал геополітичного центру євразійського простору і стала знаряддям транснаціональних імперських сил в його опануванні. В “веліком русском народє” (конгломерат угро-фінських та тюрських племен) у різний час захоплених Москвою, розпочався активний процес відновлення пам’яті, повернення до історичних коренів. Розвал імперії, становлення національних держав – процес незворотній. Україна стане опорою поневолених Москвою народів у демонтажі імперії, у становленні своїх національних держав, у впорядкуванні цього простору. Місія Києва 750 років тому перервана ординською навалою, всім своїм тягарем відповідальності перед цивілізацією лягає на плечі нашого народу. Нести цю ношу здатен лише народ, якому притаманні всі риси самодостатньої повноцінної нації, суб`єкта історичного процесу. Українська Національна Асамблея сьогодні є єдиною політичною потугою в Україні, провід якої до кінця сенс дилеми: бути чи не бути. Бути Україна може лише як держава сильна, як чинник, визначальний в Євразійському регіоні. І серед суцільного гвалту, який ось уже кілька років чинять на весь світ мізерії – так звані політичні партії та їх божевільні лідери, в УНА визріває націотворча потуга, як визначальний чинник становлення цієї повноцінної і самодостатньої нації.
 Серед так званого демократичного загалу УНА зрозуміло бути не може. В сьогоднішній Україні водорозділ іде чітко і конкретно: УНА і все, що за її межами; члени організації і ті, хто не пройшов через її формотворче горнило. Свідомість, прагнення, вольові якості, норми поведінки того, хто сформований в лавах організації, настільки різняться від відповідних якостей пересічного запамороченого демократичними ілюзіями та демагогією обивателя, що вже сьогодні можна говорити про два різновиди в Україні, відстань у розвитку між якими можна порівняти, як відстань між австралопітеком, що ховається від дрібного хижака-гризуна, і шляхетним, благородної крові, лицарем, який утверджує себе скрізь, де ступає його нога.
 До питання про вибори. Щоб не дуже лякати передчасно з’європеїзованого міщанина, між справами вирішено трішки погратися у так звані вибори. Нудить хлопців, проте непогане тренування для нервів і психіки: здатності перебувати у мерзенних місцях та мерзенному оточенні. Якщо ж відверто, то коли проти нас проголосує 90 відсотків, а решта 10 відсотків будуть членами організації, ми не вагаючись візьмемо владу. Вибори майбутньої української влади відбудуться на одній з чергових сесій Української Національної Асамблеї.
 Інколи нетямущі, навіть серед журналістів, запитують: якою, на думку УНА, має бути форма державного устрою в Україні? Кожен, хто лише іде із заявою про вступ до УНА, знає, що формою державного устрою в Україні буде Українська Національна Асамблея. В ній гуртуються ті, хто усвідомлює своє особисте право бути суб’єктом націотворення і державотворення; хто, ні з ким не узгоджуючи, готовий до праці задля цього. В ній гуртуються ті, хто, вважаючи одвічним правом народу, ні в кого не питаючись і ні з ким не узгоджуючи, творити власну державу як форму реалізації нації, без вагань бере на себе реалізацію цього права. За великим рахунком, нас аніскільки не цікавить, що з цього приводу думають всі, хто не такі, як ми.
 Для тих, хто сперечається між собою під ким бути – під Москвою, Вашингтоном, жидами, монголами – ми кажемо: будете під нами! Тобто будете громадянами Незалежної Самостійної Української Держави! Онуки ваші будуть обирати владу. На черговій сесії Української Національної Асамблеї.

І вже зовсім для нетямущих. Не плутайтесь під ногами, не попадайте під колеса. На тих дорогах, якими ми ходимо, ДАІ немає. Випадкові прохожі є просто жертвами нормальної ходи нормальних мужчин із неспотвореними рефлексами.
 Тепер іще щодо Москви, точніше, щодо теренів на півночі, де проживає певна кількість українців; нащадків тих, кого князь київський відправляв зі своїми княжичами в північні нетрі з місією державотворення, несіння слова Божого, мови людської, звичаю; нащадків бранців Петрових, що творили науку на Москві; всіх пізніших каторжан, виселених, переселених, тих, хто потягся за “рублем довгим”. Кілька слів до вас, запаморочені великою ординською чингізовою ідеєю, – “іти до останнього моря”. Ви не угро-фіни, ви й не татари, отже, і не “рускіє”. Українці ви, виродки, байстрюки. Свідомість предків ваших, волю, психіку подавила зловісна велич “другого караван-сараю” – Москви. Їх спокусила можливість причетності цієї сумнівної величі, відносно чільного становища в середовищі “рускіх” – менш підготовлених до ролі гвинтиків всерозростаючої ординської держави, вони розчинилися в угро-тюрському морі, давши йому ім’я своєї прабатьківщини на ганьбу та поталу, свій потенціал – розум, хазяйновитість, саме життя своє віддали на захоплення та підкорення нових земель, нових племен та народів для ординської Москви, але так ніколи і не досягли найвищої в ній влади. Багато з вас уже й не знає, що вони українці, але у багатьох ця пам’ять сидить, очевидно у підсвідомості разом із відчуттям не цінності своєї, несуб’єктивності, що породжує не до кінця усвідомлену заздрість до тих, хто в матірній Україні, і дику ненависть до неї – ненависть яничарів, перевертнів, відступників.
 В “Рассєє” вашій ніколи не було нічого від Русі, і ніколи ви не мали становища в ній, яке б дало вам підстави вважати себе її дітьми; батрачили ви неї, на мірз її і батрачити будете. Князі, імператори, генсеки, президенти – татари, німці, жиди, грузини, угро-фіни. Жодного з вас, жодного “слов’янина”. Що чекає вас?
 У хвилях угро-фіно-тюрського моря, що піднімається, ми прийдемо рятувати вас, коли ви заволаєте під тюрськими ножами, але не раніше. Бо мусимо дати вам можливість прийти до тями, почути поклик крові ваших предків, схаменутися і повернутися під Київ, вимолити собі прощення за своє життя та життя неправедних предків ваших, перейнятися прагненням спокутувати свою і їх провину. Добрі ми милосердні. Мусимо дати вам можливість, як би не боліло серце, як би не переймалися ми жалем до вас, приречених.
 Для тих же, хто схаменувся, завдання і наказ наш. Нелегко буде Україні в період, що насувається, великого напруження потребуватиме та справа, яка чекає її, – справа впорядкування цього величезного простору, захисту його від замахів та домагань світових імперських кланів. У вас є можливість працювати на це там, в орді. Ми щирі і переконані прихильники демократії. Там, у вас, на Москві. Самовіддано борючись за демократію, руйнуючи всі спроби ординських інтегралістів, зберегти цілісність їхньої держави, в той же час противлячись намаганню транснаціоналів перетворити ординські землі суцільну єдину колонію, ви допомагаєте Вітчизні своїй, Україні. Ставлячи перепони ініціативам “п’ятої колони” в Україні, спрямувати на відновлення пов’язаності із Москвою, перешкоджаючи блудливим політиканам- демократам заручитися підтримкою з Москви, ви працюєте для Вітчизни.
 За все приходить час відплати. Кожному віддасться належне!

Анатолій Лупиніс. 1994р.