Перша та друга грузино-російські війни фактично копіюють нинішню ситуацію на українському Донбасі. В кожній з них мир означав територіальні втрати Грузії. Безпосередній учасник збройного конфлікту в Абхазії на початку 1990-их та один із очільників УНСО Валерій Бобрович 8 лютого у Вінниці презентував власну книгу «Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима». Меморіально - документальне видання вперше побачило світ в 2009-ому, якраз після завершення короткотривалої боротьби грузинської армії за Південну Осетію. Незабаром російська влада «охрестила» книгу «українським «Майн Камф».

За словами Устима (псевдонім Бобровича), фактично війна між Україною та Росією триває понад 300 років з періодичними загостреннями, на кшталт сьогоднішніх подій на сході. Зважаючи на сили сторін, він переконаний, що найбільш логічним для нас є «фінляндський» варіант перемир’я зразка 1940 року, коли стикнувшись з безпрецедентним опором супротивника, СРСР змушений був зупинитися, хоча і «відтяв» частину держави-сусіда.

«Нам пропонують федералізацію? Я – «за», тільки на умовах вступу в Україну таких федератів, як Кубань і Ставропілля. Хоча найкращим для нас я вважаю умову, коли український прикордонник потисне руку своєму грузинському колезі десь поблизу Новоросійська», - зазначає Валерій Олегович.

Стосовно подій грузино-абхазького конфлікту 1992-93 років, він згадує, що тоді, як зараз на Донбасі, на другий день війни з боку РФ «з’явилися» 3-3,5 тисячі «добровольців», які були чудово навчені військовому мистецтву, а потім Росія зайняла Абхазію виключно завдяки регулярних військам та чеченським підрозділам.

«Я завжди казав наших хлопцям, які були зі мною: «Ми воюємо за ідею, а вони – за гроші чи по дурному приказу, тому перевага на нашому боці». На жаль, тоді перемогти не вдалося. За нашу допомогу дев’ять українців отримали нагороди від уряду Грузії. По поверненню в Україну мене та інших «за створення незаконних формувань» заарештували та ув’язнили в Лук’янівському СІЗО. Справу проти нас призупинили лише після втручання грузинських дипломатів. Я багато розповідав про ту війну друзям, і саме вони наполягли на тому, щоб я сів за написання книги. Якраз в мене з’явився комп’ютер, тому виклав те, що бачив на власні очі», - пояснює автор.

Чому відповідні російські інституції намагаються порівнювати «Щоденник сотника Устима» з твором Гітлера, вже є зрозумілим. Все, що не підпадає від кремлівські стандарти пропаганди вважається неприйнятним та має засуджуватися зрозумілими та звичними «штампами».

Олег Верлан

Фото з презентації книги на Вінничині.