У кожного роду військ робота специфічна. Хтось лізе в саме пекло бою з автоматом і гранатою, хтось методично й обережно ставить або деактивує міни й розтяжки, хтось пильно спостерігає здалеку в оптику, прицілюючи найважливіший момент, хтось будує укріплення, хтось підтримує небесним вогнем у важку хвилину.

Ця група навряд зможе колись похвалитись купою знищених сепаратистів або розказувати байки в стилі "я в танкє горєл!" про запеклі бої, в яких ці бійці приймали участь. Їхня задача якраз в іншому.

Це - люди-тіні. Розвідники батальйону УНСО.

Вони йдуть тихо, слід в слід, не ступаючи на дорогу, де на рихлій від коліс землі відбитки рифлених підошов довго були б помітні. В їхніх невеличких рюкзаках - сухпай, вода та мінімальний набір речей, що стануть у нагоді в наступні три доби. Теплі спальники доводиться чіпляти ззовні, адже в патрульний рюкзак вони не вміщаються, а спати найближчі дні доведеться просто неба. Максимум - накриття з пончо та гілок.

Група обережно йде на завдання. Поки що територія відносно безпечна, але все одно краще пересуватись уздовж балок та лісопосадок, що приховують групу від оптики ворожих спостерігачів.

Бійці звично тримають інтервал, що не дає змоги накрити вогнем одразу декількох стрільців. Сектори розподілені, кожен знає свою роль, місце й задачу. Кожен контролює побратима попереду й позаду. Кожен знає, що найближчим часом буде важко, холодно, мокро.

І при цьому знає, що поставлена задача має бути виконана. Незважаючи на втому, холод, пронизливий вітер, дощ або сніг. Група йде вперед і повернеться з такою потрібною командуванню сектору інформацією.

Ольга "Рись"