Відбулось прощання з Володимиром Алмашиним
Сьогодні на Байковому цвинтарі у Києві близькі, родичі та друзі попрощались з Володею Алмашиним, який помер 23 січня після тривалої хвороби. Серед них були і активісті УНСО, які добре знали Володимира упродовж багатьої років.
Володимир, більш відомий у колі свого спілкування, як "Вова Борода", був активною, енергійною та життєрадісною людиною.
Його друзі зі спільноти ультрас Динамо, до якої і він належав кажуть про нього:
"Людина для нашого руху - унікальна. Автор статей в журнал Святослав, автор двох книжок - "Don't stop" та "Больше чем игра". Борода мав свій погляд на наш рух. Він бачив в ньому - сакральний сенс, що і намагався показати через свої тексти. Незважаючи на солідний для фанатизму вік, ще в середині 2000-х років приймав участь в навколофутбольних подіях.
Звичайно, як свідома людина з правими поглядами він не міг залишатися осторонь ситуації, яка склалася в нашій країні і захищав Україну в складі добровольчого батальйону "Айдар". В минулому році у Бороди стався мікроінсульт, але після цього він ще приходив на фанатську трибуну. В кінці ж 2015 року Володимир впав в кому і, нажаль, не виходячи з неї, вчора - помер."
З початку 90-х років Володимир був членом УНА-УНСО, завжди активно і твердо відстоював свої погляди, беручи участь в найважливіших заходах УНСО. Друзі з УНСО сумують з приводу передчасної смерті Володимира, згадуючи його як щирого патріота та талановитого І сьогодні активісти УНСО попрощались зі своїм побратимом. Найкращі завжди йдуть занадто швидко та неочікувано...
"Будь-яка втрата завдає прикрощів і болю. Час згладжує пам`ять про матеріальні збитки. Така вже людська природа, потужити за матеріальним і забути. Інша справа, коли душевний біль викликає смерть людини.
В ніч з 23-го на 24-те січня, відійшла до вічності душа Володимира Алмашина. Ех, зарано понесло тебе до Господа Володимире! Зарано. Стільки справ запланованих ми не встигли здійснити. Осиротіла донька, а патріотичне середовище позбулось принципового і небайдужого. Прикро і боляче. Не скоро той біль втрати і минеться.
З Володимиром доля звела мене ще в 1990-му році. На той час, він був помітним і активним в молодечому патріотичному русі. Після розколу в лавах СНУМу (все той-же 1990-ий), залишився вірним ідеям націоналізму, й разом з кількома побратимами заснував Українську Націоналістичну Спілку. Згодом, впродовж кількох років очолював Хмельницьку організацію УНА-УНСО.
В дні нашого знайомства, Володимир вже належав до середовища фанатів київського “Динамо”. “Борода” (псевдо Володимира в фанатських колах) був одним з тих, хто підіймав ще заборонений і сатанізований окупаційною комуністичною владою синьо-жовтий прапор на фанатському секторі стадіону. І не лише в Києві. Я бачив його побите до синців обличчя після матчу київських динамівців в Москві. На виїзді, кияни підняли національний стяг і на московському стадіоні. Власні, збиті в бійці з московськими спецприначенцями кулаки він не виставляв на показ. Але як дитина радів, що український прапор в них песиголовці так і не відібрали.
Не кожному творінню Творець дарує талант спроможності логічно пояснити оточуючим власні погляди і переконання. Володимир не зарив дарований талант. Книжка “Don`t stop” яку він написав кілька років тому, донині є настільним підручником в середовищі динамівських фанатів.
Боротьба на національній ниві не була для побратима пустопорожнім дзвоном. Впродовж кількох років, Володимир модерував сайт “Народний Оглядач”, згодом “Княже Місто”. За кілька місяців до переходу в потойбіччя, погодився модерувати сайт “Комітету Визволення Політв`язнів”, макетував газету радикальної Партії “Прямий Текст”. Пригадую, що наші останні розмови стосувались саме поліпшення дизайну сайту та газети. Тяжко без тебе буде здійснити це, Володимире."
Олесь Вахній
Вічна пам'ять тобі, Друже...
Інформаційний центр УНСО
- 2762 перегляди