Вже добу в мережі – словесні баталії на тему «зайняли сєпари Водяне чи ні». А чого ви так не переймаєтесь, коли ворог займає закинуті ферми, посадки, яри? Суть питання ж не в тому, село вони зайняли чи закинуту ферму на зручній висоті. Головне – що ворог дозволяє собі активні дії під прикриттям режиму тиші. Дії сплановані, зухвалі і впевнені. Це погано, але це зрозуміло – йде війна. Вона не припиняється ні на хвилину, як не звітують вам урядовці про «досягнутий мир і перемоги».

Ніхто не зливає Маріуполь, йде щоденна наполеглива праця. І кожен може долучитися до тієї праці в тій чи іншій формі.

Перше – і найважливіше. Здорових сильних хлопців ми чекаємо в лавах нашого батальйону. Взимку частина бійців демобілізуються, тож Навчальний центр УНСО в Вінницькій області вже активно набирає кандидатів для служби в батальйоні.

Не можеш служити в бойових підрозділах – запрошуємо до служби в підрозділи забезпечення. Це така сама армія, така сама війна – лише інші задачі. І воювати з гайковим ключем або ополоником – не менш важливо, а може навіть і важливіше. Бо наші ремонтники, кухарі, зв’язківці, медики, водії й інженери – це база, фундамент, на яку спирається кожен боєць. І якщо ця основа ненадійна, боєздатність підрозділу падає на очах. Там дуже потрібні толкові надійні люди.

Для тих же, хто не може вступити на військову службу особисто, є своя задача. По-перше, це праця в осередках. Знаєте, як боляче бійцям чути неприємні новини з рідного міста про свавілля чиновників, про відсутність змін і втрату всього досягнутого під час Майдану? Коли таке чуєш, хочеться все кинути й летіти додому, рятувати, захищати, карати й відновлювати справедливість. А як поїхати, хто заступить замість тебе на бойове чергування?

Ти лишився вдома – тож долучайся до роботи осередку УНСО в твоєму місті, районі, області. Є осередки, в яких 90% знаходяться в батальйоні, там катастрофічно не вистачає толкових людей. Прийди, поцікався, чим ти можеш бути корисним.

Ну а коли взагалі не маєш часу на громадську діяльність – підтримай бійців матеріально. Батальйон офіційно стоїть на балансі держави, але армійського забезпечення все ще не вистачає. Багато витрат йде на ремонт і обслуговування легкових машин, отриманих від волонтерів – техніка працює в жахливих умовах зимового степу, під час розвідувальних операцій за день викатується не одна сотня кілометрів по бездоріжжю. А гнати п’ятдесятирічний армійський «ЗИЛ», щоб оперативно перекинути групу з 4 бійців на сусідню позицію або підвезти хлопцям хлібу й води – це глупо й неефективно як по розходу пального, так і з тактичних міркувань. Так само, треба гроші на утеплення й облаштування нових позицій, електрообладнання, інструменти, батарейки для приладів спостереження і ще багато чого, що немає сенсу пересилати з «великої землі», що бува треба просто зараз і терміново.

Повір, кожному є робота. І замість кричати про зраду й відсутність змін – встань і роби ці зміни. Навіть твій репост зараз – це вже невеличкий крок до перемоги.

Боєць батальйону УНСО 131 ОРБ ЗСУ Ольга Рись