Процес деолігархізації в Україні набув нового поштовху у вигляді затримання близької до І.Коломойського людини - Г.Корбана. Додатковим доказом активізації боротьби стало намагання представників МВС вручити виклик до слідчого народному депутату В.Новінському, який був одним з головних спонсорів Партії регіонів, а тепер фінансує партію «Опозиційний блок». Досвідчені адвокати розбили "в пух і прах" всі намагання залишити Геннадія Корбана під вартою, тож увагу збудженої громадськості миттєво переключили на Олену Лукаш у клітці. Декорації зали засідань Печарського суду тепер рейтинговіші на голубих екранах, ніж усі політичні ток-шоу разом узяті. А, спостерігаючи за накалом пристрастей цих сюжетів судових засідань, режисери відомих та популярних шоу талантів просто нервово курять в куточку! Очевидно, найближчим часом, підлеглі Авакова та Шокіна намагатимуться викликати на допити також Р.Ахмєтова, В.Хмельницького, братів Суркісів, В.Пінчука та решти членів клубу найбагатших громадян України для закріплення рейтингу.

Українському суспільству намагатимуться нав`язати думку про те, що щасливе майбутнє України пов`язане із виведенням «на чисту воду» українських олігархів. Але цілком зрозуміло, що жодної стратегії у процесі немає. Відбувається гра «у коротку» під гаслом «хто кого з`їсть?».

За існуючих правилах гри в Україні, позбутися впливу олігархів на політиків та економіку, неможливо з наступних причин:

-         Система, у якій основний вплив на країну мають кілька найбагатших громадян, вибудовувалася та зміцнювалася всі роки незалежності України. Упродовж двох неповних років зламати цю систему неможливо, адже корені пущені занадто глибоко, активи зареєстровано на підставних осіб в офшорах, а гроші залиті у банки-нерезиденти.

-         Величезна армія фахових юристів тільки чекають моменту, щоб «порвати» у судах продажних українських судів та слабаків-прокурорів, які не можуть фахово зібрати доказову базу та професійно висунути звинувачення (яскравий приклад – намагання арештувати Г.Корбана).

-         За кожним олігархом стоїть певна кількість громадян-працівників їхніх підприємств, які відразу використовуються у якості «гарматного м`яса» та каталізатора підвищення суспільної напруги у випадку атаки на бізнес власника. І це не тільки працівники. Депутат Новінський, наприклад, завжди може розраховувати на підтримку владик та прихожан Української православної церкви московського патріархату. А це вагомий аргумент.

-         Чинний Президент України навряд чи може ефективно змагатися із рештою олігархів, саме тому, що є частиною їх пулу, оскільки і надалі є власником великого бізнесу та контролює багато різнопрофільних підприємств. Найближче оточення Президента є фахівцями з бізнес-процесів, та топ-менеджерами у медіа-сфері, IT-технологіях та ресторанній справі, а тому навряд чи зможуть підтримати владу у протистоянні з власниками металургійних заводів, енергетичних підприємств, футбольних клубів та авіакомпаній.

-         Міністерство внутрішніх справ та Генеральна прокуратура України вже неодноразово довели свої непрофесійність та здатність до саботажу.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що боротьба з олігархами в сенсі суто боротьби, приречена на провал з невизначеними, але однозначно фатальними наслідками для країни, оскільки не має чітко заявленої мети. Ці люди мають або залишитися у пулі бізнесменів, або стати політиками. Такий процес матиме успіх лише за умови відсутності з боку влади особистої зацікавленості у перерозподілі активів, майна та коштів найбагатших людей України. Також важливою є наявність політичної волі особисто Президента Порошенка першим позбутися своїх активів та перейти у площину виключно політичної та суспільної діяльності.

Деолігархізація в Україні не може скотитися до намагань банального «віджиму» активів на користь держави або громади. Це, перш за все, має бути процес моральної трансформації світогляду людей, які звикли за допомогою матеріального впливу на політиків, розбудовувати свої бізнес-імперії та збільшувати свій вплив на суспільство. Багатіїв не треба робити ізгоями у своїй країні. Треба прости визначитися із загальноприйнятними правилами ведення бізнесу у країні та вибудувати систему забезпечень від спокус повернутися у статус олігарха та вершителя людських доль в масштабі країни.

Нинішніх українських олігархів вчити жити та діяти за законами держави не треба. У багатьох іноземних юрисдикціях їхні активи успішно працюють та сумлінно сплачують податки. Українські олігархи – ділові люди з прекрасною інтуїцією та підвищеним рівнем відчуття самозбереження, тому у будь-яких незаконних діях вони просуватимуться рівно на стільки, наскільки їм це дозволить влада, правоохоронні, фіскальні органи та громадянське суспільство. За умови готовності України рішуче захистити свої економічні інтереси та суспільний устрій, ситуація вже дуже скоро зміниться кардинально.

Інформаційний центр УНСО