Прийняття Декларації про державний суверенітет України: як це було 25 років тому

Прийняття Декларації про державний суверенітет України: як це було 25 років тому

Четвер, 16 липня 2015, 11:00
Фото з ВікіпедіїСьогодні Україна відмічає 25-ту річницю Дня проголошення суверенітету України. Декларація про державний суверенітет України була прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. Та нині мало хто пам'ятає, що ще до прийняття даного документу  Українською Міжпартійною Асамблеєю вже проводилась реєстрація Громадян України у 23-х областях України. 
 
Прийнятий історичний документ і понині вважається правовим фундаментом сучасної Конституції та законів України. Декларація визначала, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах". Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Одним з головних положень Декларації суверенітету України було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де "всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять".
Декларація також проголошувала економічну самостійність України, самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Верховна Рада проголосила право країни на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. В той же час, підкреслюється намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не нарощувати ядерної зброї.
Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
 
  Відзначаючи історичну важливість даного документу, справедливо буде відмітити, що українським суспільством на той час цей крок Верховної Ради УРСР був сприйнятий неоднозначно. Зокрема, Українська Міжпартійна Асамблея, яка на той час вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки, відзначала цю подію як пропагандистський акт КПУ.
 
   І дійсно, якщо відкинути емоції, що вирували на момент прийняття документу у залі Верховної Ради та на вулицях міст, та уважно проаналізувати документ, можна знайти чимало спірних питань. В пункті першому Декларації Українська Радянська Соціалістична Республіка подана як «суверенна національна держава», хоч за чинною в той час конституцією фактично була союзною республікою з обмеженим суверенітетом. Зокрема, УРСР не мала власних збройних сил, не мала дипломатичних стосунків з країнами поза радянським блоком, не мала права самостійно визначати соціальний лад. За офіційною ідеологією вона була інтернаціональним утворенням. Для конституювання УРСР як держави їй бракувало своїх громадян і суверенної влади.
 
 І якщо Четвертий Універсал Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку державою українського народу, на чому наполягали засновники УМА, то в Декларації український народ посідає маргінальне становище. Він згадується окремо від «всіх національностей, що проживають на території Республіки». Якщо «всім національностям» Декларація гарантує вільний національно-культурний розвиток, то українцям УРСР лише «забезпечує національно-культурне відродження». Але гарантії вільного розвитку не передбачено.
     Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС.
 
    Знаковим, є те, що навіть при такій "толерантній" тональності тексту до діючої на той час комуністичної влади, прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту! По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства, але Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
 
    Лідери, активісти та послідовники УНА-УНСО добре пам'ятають ті переломні дні в історії українського державотворення. Декларація про суверенітет України приймалася в роки розвалу СРСР. 11 березня 1990 р. Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. 12 червня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР. Та ще до прийняття Декларації про державний суверенітет УРСР 16 липня 1990 р., в Україні вже діє Українська Міжпартійна Асамблея (УМА), яка згодом була перейменована в УНА, та стала основою для подальшого формування національно-визвольного руху УНА-УНСО по всій Україні. 
 
Фото з архіву В.Мамалиги    Ініціаторами створення Української Міжпартійної Асамблеї (УМА) були колишні політв'язні: Сергій БабичАнатолій ЛупинісГригорій ПриходькоПавло СкочокЮрій Шухевич, які в травні 1990 року звернулися з пропозицією до опозиційних партій зібратися на асамблеї для координації дій в боротьбі за державну незалежність нації. УМА була створена як націоналістична альтернатива до громадських структур націонал-комунізму та націонал-демократії, політика яких фото з архіву В.Мамалигибула спрямована на суверенізацію УРСР. Деякі історики нині зазначають, що УМА задумувалася фундаторами як перший етап владної альтернативи.
 
Перша сесія УМА. Фото з архіву В.Мамалиги  Датою створення УМА вважається 30 червня, коли було призначено проведення першої сесії, але фактично вона відбулась відбулася в Києві 1 липня 1990 року. Учасниками сесії стали делегати від: Української народно-демократичної партії; Української національної партії; Республіканської партії України; Української селянської демократичної партії; Націоналістичної фракції СНУМ; Солідарних Профспілок України; Незалежної профспілки працівників спорту і спортсменів; Комітету захисту УКЦ (Української Католицької Церкви); Комітету української католицької молоді; Українського Комітету по створенню збройних сил; Всеукраїнського товариства репресованих; Товариства «Екологія»; Громадського фронту Житомирщини; Краснокутського осередку незалежного Руху; Братства святого Володимира. 
    На першiй сесiї УМА 1 липня 1990 р. ставилося завдання забезпечити умови для скликання легiтимного Нацiонального Конгресу - революцiйного парламенту українцiв. Було сформульовано концепцiю легiтимного перебрання влади шляхом реєстрацiї громадян Української держави. Правовою основою для цього став Закон про громадянство, виданий Центральною Радою. І, як вже зазначалось вище, ініціатори скликання першої сесії УМА наполягали на тому, що оскiльки УНР була визнана iншими державами, а її акти не були скасованi, то зберiгали юридичну силу. Планувалося, що владу в Києвi перебере Нацiональний Конгрес, а на мiсцях - Громадянськi комiтети. Альтернативнi органи влади мали бути утворенi з числа зареєстрованих громадян Української держави. Це був метод i практика явочного творення майбутньої держави, перший етап зародження громадянського суспiльства. По всiй Українi була утворена мережа Громадянських комiтетiв, якi iнiцiювали процес реєстрацiї громадян України. Механiзм був доволi простим: щоб зареєструватися, необхiдно було заповнити заяву, в якiй зазначалося прагнення бути громадянином незалежної України.

Основним документом УМА стала "Політична Заява про боротьбу за українську державу". Заява була прийнята на вже зазначеній першій сесії УМА. В документі в загальних рисах було окреслено стратегію здобуття держави: моральне унезалежнення населення від колоніальної адміністрації; самовизначення дорослого населення як громадян УНР; легітимація державотворчого процесу через реєстрацію громадян УНР; самоорганізація громадян УНР через створення Громадянських комітетів і перебирання влади цими комітетами від органів колоніальної влади; вибори делегатів і скликання Національного Конгресу. З метою запобігання громадянській війні Політична Заява передбачала створення в перехідному періоді Національних Збройних Сил, Національної Служби Безпеки та Національної Поліції.

 Головними напрямками діяльності УМА було визначено створення Громадянських комітетів; розробка проекту Конституції; реєстрація громадян Української Народної Республіки на підставі Закону про громадянство УНР від 2 березня 1918 року.
 
 Реєстрація громадян була розпочата негайно та проводилась в 23 областях УРСР. За неповних 9 мiсяцiв, до 22 грудня 1990 р., при мiзерних фiнансових можливостях було зареєстровано близько 3 млн. осіб. Наймасштабніше реєстрація проведена у Львівській області, де було зареєстровано близько 800 тисяч осіб. Офіційною датою припинення реєстрації громадян УНР стало 23 грудня 1990 року, коли на третій сесії були змінені керівництво і стратегія УМА. Відтак, була припинена підготовка до скликання Національного Конгресу. Пiсля арештiв активістів УНДП та УМА у так званiй справi С.Хмари рiзко змiнилося спiввiдношення сил у Міжпартійній Асамблеї, зміцніли позиції Української націоналістичної спілки (УНС), яка поступово почала перебирати владу в УМА. Роботу з пiдготовки проекту Конституцiї було провалено, iдея скликання Національного Конгресу для ухвалення Конституцiї почала заперечуватися. Весною 1991р. стало зрозуміло, що через УМА буде неможливим реалiзувати полiтичну заяву першої сесiї. Асамблея взяла курс на перетворення себе на полiтичну органiзацiю, її активісти почали шукати інші шляхи боротьби. 
 
 24 серпня 1991 р., Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголошує Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. 

Інформаційний центр УНСО