- Отже, друже Олесь, для початку розкажи – як ти опинився на фронті? Добровольцем, по повістці, по якійсь необхідності?

- На фронт я пішов за власним бажанням, саме в батальйон УНСО, оскільки з УНСО я з часів Майдану, завжди підтримував вінницьку організацію УНСО, тому не бачив іншого виходу для себе окрім того, що разом з УНСО треба йти на фронт.

- До війни ти десь навчався, працював?

- Звичайно навчався: спочатку вчився у Вінницькому Політехнічному Університеті на інженера-будівельника,  потім покинув його і вступив до Вінницького Державного Педінституту на факультет музичного мистецтва.

- Дуже цікаво! Тепер давай перейдемо до так би мовити суворих реалій сьогодення. Як кажуть: «Що там на фронті?» Як на твій погляд, що відбувається зараз, зокрема на тому напрямку де ти воюєш, а саме на Маріупольському?

- В принципі, на Маріупольському напрямку більш менш спокійно, та ворог починає оживлятися, при цьому маючи дуже серйозну силу: і танки і різнокаліберну артилерію… Поки що вони не йдуть в наступ, можливо через ті ж самі «Мінські домовленості»,хоча вони ніколи на них не зважали, а може просто поки що немає команди.

- Ясно. Ще таке питання: що на твою думку означає демілітаризація Широкиного? Чому російсько-терористичні війська звідти пішли?

- Якщо послухати думки людей, експертів, політологів як в соцмережах так і в ЗМІ, то як одну з версій можна розглядати те, що їм не платять за їхню діяльність, тому саме через це вони покинули Широкине. Друга точка зору більш стратегічна. Немає зараз сенсу його тримати. Як кажуть наші хлопці між собою, там вже не Широкине, а «Глибокине»… Їм вже просто немає де там закріпитися.

- Дякую за розлогу відповідь. Продовжимо нашу бесіду. Розкажи трошки про батальйон: які люди воюють поруч з тобою? Це переважно мілітарно спрямовані по життю люди, такі собі «люди війни», чи це добровольці різних-різних професій, різних соціальних верств населення, що пішли на фронт за покликом серця – хто вони?

- Це дійсно абсолютно різні люди. З різною освітою, хтось закінчив якесь ПТУ, а в когось 2-3 вищі освіти.

- Коли ти тільки прийшли в батальйон, яку атмосферу ти відчув? Повне взаєморозуміння чи може щось відлякувало?

- Спільну мову ми знайшли ще до фронту, коли протягом 2 місяців перебували в навчальному центрі УНСО. На фронт вже приїхав сплочений , серйозний колектив.

- За весь час, що ти перебуваєш на фронті, батальйон поніс втрати?

- За час, що я перебуваю і до того, в батальйоні УНСО – без втрат. Хоча в останньому бою, в якому я брав участь, це було під Маріуполем в районі Павлополя з роти розвідки, яка була до нас прикомандирована було двоє загиблих. Але ще раз підкреслюю – ці втрати не батальйону УНСО.

- От у мене ще одне таке питання: чи хотілося б тобі, аби в нашого розвідбату було більше реклами? Я розумію, що діяльність розвідки рекламу не передбачає, проте все ж таки?

- Певним чином так. Але реклама має бути грамотною. Це немає бути конкретний само піар, яким зловживають деякі батальйони, а має бути саме реклама для залучення нових добровольців.

- На що, на твій погляд, в першу чергу, мають бути акценти та наголоси, по висвітленню діяльності батальйону, аби реклама не перетворилась на піар?

- В першу чергу – на нашу підготовку, адже ми, УНСОвці, є одними з найкраще підготовлених бійців. Ну і на те, що в нас немає втрат.

- Останнє питання: практично кожен добровольчий батальйон, хоч раз звинувачував Генштаб у нерішучості, у відсутності наказу про наступ. Хочу запитати, чи готові хлопці, та й ти особисто як людина, до наступу на позиції російсько-терористичних військ? Є запал?

- Запал і готовність безумовно є. Ми готові наступати. Проте на мій погляд, потрібна більш детальна підготовка по координації з іншими підрозділами, батальйонами, з`єднаннями. Так би мовити, налагодити загальний зв`язок. Ця операція має бути зкоординована з усіма. Тоді успіх нам забезпечено.

Розмову з Олесем Сенівим вів Назар Приходько.