Наші в АТО: Юрій Бачал, позивний «Сапсан», 131 ОРБ (курінь УНСО)

Наші в АТО: Юрій Бачал, позивний «Сапсан», 131 ОРБ (курінь УНСО)

Вівторок, 5 квітня 2016, 10:45
Джерело: topkonotop.com
Автор: Валерія Пальчинська

Відкритий доброзичливий хлопчина з шикарною посмішкою та променистими очима. Якщо не звертати увагу на форму — звичайний собі хлопець. Та не все так просто, як можна подумати з першого погляду…

Перед нами — історія життя ще одного бійця, Героя, котрий останніх сім років присвятив саме армії і війні за сумісництвом. Тож, знайомтесь — Юрій Бачал, позивний «Сапсан», 131 ОБР, нагороджений медаллю «За оборону Маріуполя».

— Чим ти займався до війни?
 
— Навчався в інституті, на заочному, факультет економіки та підприємства. Це було до Майдану. Після того, як почався Майдан – моє навчання закінчилося.
 
— А після Майдану — на війну?
 
— Ні, спочатку на Одеський Майдан, а потім вже добровольцем на війну.
 
— А з цього моменту вже хочеться подробиць!
 
— Ну добре! Пішов за власним бажанням у добровольчий курінь УНСО (Українська націоналістична самооборона), так як сам являюсь членом організації. Там вже був інструктором з трьох предметів: по мінометній справі, стройовій та фізичній підготовці. У серпні 2014 року нас «приютив» 54 ОРБ (окремий розвідувальний батальйон — прим. автора), в складі якого я і відправився на війну.
 
— Я так розумію, під Маріуполь?
 
— Так, саме туди. Наш батальйон (добровольчий курінь УНСО ) розділили на дві частини: першу частину приєднали до 54 ОРБ, де був і я, відправилися під Маріуполь, а друга частина відійшла до складу 81 АМП (аеромобільний полк), який відправили під Донецький аеропорт.
— І як тебе зустріла війна?
 
— Ми відправилися в сектор М займати бойові позиції. До нас на підмогу вирушила колона, але потрапила у халепу прямо у Маріуполі. Дорога виявилась замінована, машина з боєкомплектом проскочила не ураженою, а ось наступна після неї машина підірвалася на фугасі, але неймовірно пощастило — вийшли без втрат, всі залишилися живі. Відразу після цього випадку у Маріуполі з’явився новий блокпост, аби перешкодити повторюванню. Вчимося на своїх же помилках.
 
— А як щодо обстрілу?
 
— Та приблизно в той час і обстріляли, але також без втрат. Ми це назвали посвятою у воїни усіх бійців, що стояли там.
 
— Розкажи, будь ласка про саму оборону Маріуполя. Тобі ж не просто так нагороду дали!
 
— Ми стояли між Маріуполем і Волновахою. Там дуже часто з’являлися найманці. Чому кажу «найманці», а не «сепаратисти», бо сепаратисти — це валянки, а валянки так стріляти не вміють. А основне бойове хрещення я отримав у Гнутово. Чому хрещення — бо на свято Водохреща, 19 січня. Це був досить масивний збройний конфлікт, і ми понесли втрати, і ворог. Ми, не залишаючи своїх позицій, відбилися від найманців, так би мовити, розігнули кліщі, які стискалися. От за це і були нагороджені.
— На війні має місце купа приколів. Це моя улюблена тема, до речі! Що такого було у вас?
 
— Було й таке. Одні тільки переговори з сепаратистами чого варті! Навмисне одну рацію налаштовували на їх хвилю і починалися веселощі! — сміється. — Ще було: колись нам волонтери прислали гуманітарну допомогу. Великий такий пакунок. Забрали, привезли у розташування. Всі у такому передчутті, ось-ось і почнеться дєльожка! А коли відкрили, то побачили, що там — жіноча спідня білизна. Виявляється, пройшли чутки, що у нас у підрозділі воюють дівчата, от їм і «передали подаруночків».
 
— Ого! Це ж знущання просто!
 
— Так в тому-то і справа, що знущання! Не можна ж таке хлопцям на війні показувати!
 
— Ой, це точно! Ну ви ж мужалися, маю надію! Так все, тепер на серйозні теми. Ти вже повернувся із війни, які тепер плани на майбутнє?
 
— Буду жити. Передавати свої знання і уміння іншим, адже якщо тебе хтось чомусь навчив, то ти мусиш вчити когось у свою чергу. Якщо тобі вдалося — то ти прожив життя недарма.
— А що б ти сказав наостанок? Якою настановою та побажаннями завершив би свою розповідь?
 
— Тим, що зараз там, порадив би не витрачати вільний час від позиційної війни на пусті балачки та непотрібні вчинки. Працюйте над собою — читайте, займайтеся спортом тощо. А от настанова, так би мовити, то це: вірити в себе — це по-перше; вірити в товариша — це по-друге; вірити у свою зброю — це по-третє.
 
Зброю не потрібно любити чи боятися, на час війни вона повинна ставати продовженням вашого тіла. У цього шматку металу також є душа. Війна розставляє усі крапки над «і», показує дійсні обличчя людей, показує, хто є хто.
 
Бажаю найбільше — витримки, адже перемагає не сильніший, перемагає витриваліший.
 
Джерело: topkonotop.com
Автор: Валерія Пальчинська